Конституційний Суд України визнав неконституційним положення постанови уряду щодо обов\'язкового використання педагогами української мови. Відповідне рішення оприлюднив на сьогоднішньому засіданні голова КСУ Андрій Стрижак. Він нагадав, що це рішення було прийняте 2 лютого за конституційним поданням 52 народних депутатів. КИЇВ, 4 лютого. (Алла Шершень - УКРІНФОРМ).
Більше ніж прикрістю – зрадницьким ударом стало для українства по-єзуїтськи «аполітичне» рішення Конституційного суду України про необов’язковість розмовляти у стінах україномовних шкіл українською мовою. З превеликим сумом свідомі українці дізналися, що в середовищі КСУ не вистачає захисників державної, тобто рідної нашої мови. Звідси виникають логічні запитання: чи наших високих суддів мало хвилює доля мови їхнього народу, чи їм просто невтямки, що означає навчально-виховний процес у школі. Адже йдеться не про якихось поодиноких фахівців, що працюють за спеціальним наймом, а про вчителів у масових навчальних закладах.
Мало того, що мовний режим і так дуже слабко, а в більшості випадків зовсім не контролюють державні установи, тепер це робити буде ще й складніше. Тут не треба далеко ходити: завітайте до типової загальноосвітньої середньої школи, гімназії чи ліцею або до першого-ліпшого дитсадка. Я вже не кажу про написи на вулицях, в офісах, маркетах і т. п. Легковажність, з якою високі посадовці поставилися до відновлення для українця його рідної мови, просто вражає. І це триває від самого початку здобуття нашої незалежності. Наче в заклятому колі, в усіх ешелонах влади незмінно обертаються ті самі чиновники або вихованці старої системи, чиї звилини вже навіки закрутилися у двомовний бублик. Це масове каліцтво в головах творить і скалічений образ України в цілому.
Нещодавно представниця Партії регіонів переконувала нас із телеекрана у потребі двомовності на державному рівні і для підсилення своєї думки вказала на те, як багато навіть етнічних українців розмовляють в Україні російською мовою. На жаль, ведучий програми не зауважив їй, чому так сталося, у свою чергу не вказав їй на цілі століття переслідувань і заборон української мови з боку чужих держав. Не сказав їй про те, що Українська держава зобов’язана повернути насильно русифікованій частині українців їхню природну, тобто рідну мову. Бо для чого ж інакше була потрібна нам незалежність? Лише для того, щоб наплодити олігархів із потужними хапальними рефлексами?
І те, що пообіцяв зробити з мовами В.Янукович у перші дні свого президентства, як відверто заявляє «регіоналка», – лише «програма-мінімум», а «програму-максимум» вони реалізують, коли здобудуть конституційну більшість у парламенті. Он який апетит з’являється під час їди, коли дозволено безкарно ласувати краденим!
Так наш, нібито рідний, Конституційний суд зупинив дуже цінну, актуальну для нашого життя постанову уряду Юлії Тимошенко, постанову, що практично сприяла розвитку української мови. І як тут не нагадати суддям про те, з чого складається робота вчителя чи вихователя?.. Авжеж, нагадаємо: особистий приклад учителя є обов’язковою складовою навчально-виховного процесу в школі. Того вчили і вчать майбутніх педагогів у педагогічних училищах та вищих навчальних закладах. Учитель має не демонструвати на перерві учням, що відбував на уроці лише повинність, а зобов’язаний виховувати їх власною поведінкою. Інакше він не має права називатися професіоналом.
Як немає матері без материнської любові, так і нема вчителя без особистого прикладу. Це аксіома. Одначе українська мова як була, так і лишається пасербницею в рідному краї. Причина – досі не зламана традиція, що склалася за багатовікової нашої бездержавності. Усе те розбещувало і досі розбещує багатьох учителів та контрольні органи, до яких у свою чергу не пред\'являють вимог верхи. Змінити ситуацію в незалежній Україні - наш святий обов\'язок. У цьому полягає обов’язок і Президента України, і Верховної Ради, і Кабінету Міністрів. Саме вони мають забезпечити натуралізацію зросійщеного українця, який проживає на своїй історичній Батьківщині. Завдяки зміні поколінь цей процес може відбуватися цілком природно і безболісно.
Якщо високоповажні судді не працювали вчителями і не вникали у специфіку їхньої праці, то, може, хоч служили в армії?.. Тоді нехай згадають один з армійських навчально-виховних принципів: роби, як я! Та попри все вони ж не марсіяни, а громадяни України, отже, мають громадянські обов’язки, як і мають знати, що особистий приклад учителя й вихователя незамінний у щоденній і повсюдній навчально-виховній роботі.
Але є в нас «друзі», що обіцяють Україні далеко серйозніший клопіт. Як повідомляє Західна інформаційна корпорація, під час прес-конференції керівник виборчої кампанії Януковича на Львівщині Олександр Горошкевич виголосив, що Віктор Янукович має намір будувати сильні дружні відносини з Польщею… Не обминув він і мовного питання, а саме зазначив, що в Україні проживає дуже багато національних меншин, і якщо вони будуть ініціювати мовні питання, то їх можна буде вирішувати на регіональному рівні. «У Львові, зокрема, проживає дуже багато поляків. Будь ласка, виходьте з ініціативою (ведення польської мови у статусі регіональної – ЗІК), будемо це питання вирішувати».
Он яка стратегія і тактика! Вони шукають собі союзників. Безперечно, рвати тіло України легше з усіх боків – кожний на величину своїх зубів. Та у пересічного українця виникає запитання: а хто ж захищатиме його рідну мову?.. Не лише на словах, не тоді, як запахло смаленим, а щоденно і дієво, послідовно і всебічно. Хто?.. Верховна Рада? Президент Янукович? Новий Кабмін?.. Таке просте і закономірне запитання.
Олекса Палійчук.
Більше ніж прикрістю – зрадницьким ударом стало для українства по-єзуїтськи «аполітичне» рішення Конституційного суду України про необов’язковість розмовляти у стінах україномовних шкіл українською мовою. З превеликим сумом свідомі українці дізналися, що в середовищі КСУ не вистачає захисників державної, тобто рідної нашої мови. Звідси виникають логічні запитання: чи наших високих суддів мало хвилює доля мови їхнього народу, чи їм просто невтямки, що означає навчально-виховний процес у школі. Адже йдеться не про якихось поодиноких фахівців, що працюють за спеціальним наймом, а про вчителів у масових навчальних закладах.
Мало того, що мовний режим і так дуже слабко, а в більшості випадків зовсім не контролюють державні установи, тепер це робити буде ще й складніше. Тут не треба далеко ходити: завітайте до типової загальноосвітньої середньої школи, гімназії чи ліцею або до першого-ліпшого дитсадка. Я вже не кажу про написи на вулицях, в офісах, маркетах і т. п. Легковажність, з якою високі посадовці поставилися до відновлення для українця його рідної мови, просто вражає. І це триває від самого початку здобуття нашої незалежності. Наче в заклятому колі, в усіх ешелонах влади незмінно обертаються ті самі чиновники або вихованці старої системи, чиї звилини вже навіки закрутилися у двомовний бублик. Це масове каліцтво в головах творить і скалічений образ України в цілому.
Нещодавно представниця Партії регіонів переконувала нас із телеекрана у потребі двомовності на державному рівні і для підсилення своєї думки вказала на те, як багато навіть етнічних українців розмовляють в Україні російською мовою. На жаль, ведучий програми не зауважив їй, чому так сталося, у свою чергу не вказав їй на цілі століття переслідувань і заборон української мови з боку чужих держав. Не сказав їй про те, що Українська держава зобов’язана повернути насильно русифікованій частині українців їхню природну, тобто рідну мову. Бо для чого ж інакше була потрібна нам незалежність? Лише для того, щоб наплодити олігархів із потужними хапальними рефлексами?
І те, що пообіцяв зробити з мовами В.Янукович у перші дні свого президентства, як відверто заявляє «регіоналка», – лише «програма-мінімум», а «програму-максимум» вони реалізують, коли здобудуть конституційну більшість у парламенті. Он який апетит з’являється під час їди, коли дозволено безкарно ласувати краденим!
Так наш, нібито рідний, Конституційний суд зупинив дуже цінну, актуальну для нашого життя постанову уряду Юлії Тимошенко, постанову, що практично сприяла розвитку української мови. І як тут не нагадати суддям про те, з чого складається робота вчителя чи вихователя?.. Авжеж, нагадаємо: особистий приклад учителя є обов’язковою складовою навчально-виховного процесу в школі. Того вчили і вчать майбутніх педагогів у педагогічних училищах та вищих навчальних закладах. Учитель має не демонструвати на перерві учням, що відбував на уроці лише повинність, а зобов’язаний виховувати їх власною поведінкою. Інакше він не має права називатися професіоналом.
Як немає матері без материнської любові, так і нема вчителя без особистого прикладу. Це аксіома. Одначе українська мова як була, так і лишається пасербницею в рідному краї. Причина – досі не зламана традиція, що склалася за багатовікової нашої бездержавності. Усе те розбещувало і досі розбещує багатьох учителів та контрольні органи, до яких у свою чергу не пред\'являють вимог верхи. Змінити ситуацію в незалежній Україні - наш святий обов\'язок. У цьому полягає обов’язок і Президента України, і Верховної Ради, і Кабінету Міністрів. Саме вони мають забезпечити натуралізацію зросійщеного українця, який проживає на своїй історичній Батьківщині. Завдяки зміні поколінь цей процес може відбуватися цілком природно і безболісно.
Якщо високоповажні судді не працювали вчителями і не вникали у специфіку їхньої праці, то, може, хоч служили в армії?.. Тоді нехай згадають один з армійських навчально-виховних принципів: роби, як я! Та попри все вони ж не марсіяни, а громадяни України, отже, мають громадянські обов’язки, як і мають знати, що особистий приклад учителя й вихователя незамінний у щоденній і повсюдній навчально-виховній роботі.
Але є в нас «друзі», що обіцяють Україні далеко серйозніший клопіт. Як повідомляє Західна інформаційна корпорація, під час прес-конференції керівник виборчої кампанії Януковича на Львівщині Олександр Горошкевич виголосив, що Віктор Янукович має намір будувати сильні дружні відносини з Польщею… Не обминув він і мовного питання, а саме зазначив, що в Україні проживає дуже багато національних меншин, і якщо вони будуть ініціювати мовні питання, то їх можна буде вирішувати на регіональному рівні. «У Львові, зокрема, проживає дуже багато поляків. Будь ласка, виходьте з ініціативою (ведення польської мови у статусі регіональної – ЗІК), будемо це питання вирішувати».
Он яка стратегія і тактика! Вони шукають собі союзників. Безперечно, рвати тіло України легше з усіх боків – кожний на величину своїх зубів. Та у пересічного українця виникає запитання: а хто ж захищатиме його рідну мову?.. Не лише на словах, не тоді, як запахло смаленим, а щоденно і дієво, послідовно і всебічно. Хто?.. Верховна Рада? Президент Янукович? Новий Кабмін?.. Таке просте і закономірне запитання.
Олекса Палійчук.
Просмотров: 713 | Дата: 05.12.2011
